Коли Сашці було 2, її батьки розлу чилися. Мати з нею повернулася до рідного міста, навчалася на заочному, паралельно працювала. З дівчинкою няньчилися всі, хто мав час: то тітка з нею посидить, то бабуся з дідусем… Вона була слухняною та цікавою дівчинкою, сидіти з нею було одне задоволення. Спочатку батько Саші приїжджав до неї іноді, але потім різко перестав. У нього з’явилися інші важливі люди в житті, а про існування доньки він геть-чисто забув…
Коли дівчинці виповнилося 4, її тітка заявила, що незабаром приведе додому свого нареченого, знайомити з батьками. Вийшло так забавно, нареченого тітки Саші звали так само, як і її rоре-батька, Сергієм. Дівчинка кілька днів постійно чула вдома «Сергій прийде… Сергій… Сергій…». Ім’я батька – єдине, що маленька Олександра пам’ятала про батька, саме тому вона подумала, що до неї приїде тато.
Коли двері відчинилися і в будинок зайшов наречений тітки Сашки, мала побігла, до нього і з kриком «Тато!» кинулася в його обійми. На щастя, цей Сергій виявився хлопцем, що треба. Він усміхнувся, обійняв Сашку і вже за кілька хвилин вони мило розмовляли, сидячи у вітальні. З того часу Сергій став найкращим другом Саші. Він водив її до саду, до школи, провів на випускний, nлакав на весіллі дівчини. Досі, коли питають, скільки дітей у Сергія, він вказує на своїх двох і додає: – Є ще старша дочка.