Катя, моя сватя – досить цікава жінка. Їй 56 років, але вона продовжує ходити дорогими магазинами, купує тільки якісні продукти, ні на чому не економить. Не можу сказати, що мої свати заробляють великі гроші, але те, що їм таки вдається заробляти, вони витрачають лише на себе. У мене з ними завжди були добрі стосунки, от тільки я не розуміла, як взагалі можна так жити. Я теж живу в місті, але нізащо в житті не можу дозволити собі купити сукню, якщо маю заборгованість по комуналці.
А якщо я вирішила купити щось для онуків, то не про які дорогі продукти для себе і йти не може. Якщо мені вдається заощадити грошей до кінця місяця, я обов’язково віддаю їх своєму синові. Навіть каву не купувала собі на вулиці з того дня, як у мене народився перший онук. Зараз, коли ми з сватами перебуваємо в одному місці, мені аж ніяково стає за свій зовнішній вигляд. А в неї навіть вії та брови у повному порядку.
Нещодавно до мене прийшов син і попросив позичити трохи грошей на купівлю чобіт для онука: старі вже неабияк зносилися. Звичайно, я не могла відмовити: дістала з гаманця всі купюри, що в мене залишилися, і віддала синові. З літа планувала купити собі шубу. Ну, мабуть не цього разу. Але дивуюсь я одному: онуки чомусь більше люблять бабусю та дідуся з боку мами, а не нас. Вони ж їм навіть цукерки не подарували! Можливо, справа у привабливій, навіть для дітей, зовнішності? Не знаю…