Дивна дамочка попросила мені поступитися їй місцем у той час, коли в автобусі було багато вільних місць. А далі – словами не передати

Вечір був пізній. Я повертався додому після роботи. На щастя, закінчення мого робочого дня не збігається з часом закінчення у більшості, тому додому я зазвичай повертаюся у досить комфортних умовах, у напівпорожніх автобусах. І ось я сиджу, нікого не чіпаю, дивлюся, як рідкісні краплі дощу стікають по склу.

І тут моє вкрай цікаве проведення часу перериває високий, вимогливий, жіночий голос: -Не поступитеся мені місцем?! Мимоволі брови в мене підскочили вгору. Перед собою я побачив довгоногу даму з яскраво нафарбованими губами, які вона примхливо підібгала. А ще я озирнувся і побачив, що місць довкола дуже багато. -Вибачте, а вам хіба сісти ніде? -Я хочу саме тут! Ви ж чоловік, поступіться! Я чоловік, і я завжди поважав жінок, але ж це аб сурд! Я вирішив її просто проігнорувати.

Що за дитячі примхи тридцятирічної тітки? Постояла пару хвилин, а потім вона почала голосно обурю ватись і обзи вати мене. У її промові проскакувала і нецензурна лайка. Вона голосно філософствувала про те, що справжніх чоловіків нині немає, усі соnляки та ніженки. Якби я не поважав жінок, я б сказав їй пару лагідних, але, на жаль, виховання не дозволило. Звідки у людей стільки наха бства?

Leave a Comment