Коли я зустрів Наталку, то все моє життя заграло новими фарбами. Але про це треба було розповісти Оксані, моїй дружині

ПОЛЕЗНОЕ

Коли я одружився з Оксаною, ми переїхали до будинку, який мені дістався від батьків. Жили ми нормально: я працював, Оксана підробляла. Дружина могла сидіти вдома без діла кілька місяців, чекаючи нового замовлення. Якось, коли це очікування затяглося, дружина покликала мене на важливу розмову: вона повідомила, що вирішила їхати за кордон разом зі своєю подругою і благала мене відпустити її, бо роботу на батьківщині вона точно не зможе знайти. Спочатку я був проти, оскільки мого прибутку вистачало для нормального життя. Як би там не було, в результаті я таки піддався на вмовляння. Отож Оксана поїхала, коли нашій доньці було 16 років.

Спочатку вона частенько приїжджала, привозила нам подарунки, доньці – новий одяг. Грошей не надсилала: казала, що копить. Донька виросла, вийшла заміж. Оксана допомагає їй збирати на квартиру. Якоїсь миті я почав почуватися дуже самотнім. Умовляв дружину повернутися додому, але вона лише говорила, що в нашій глушині перспектив для розвитку – жодних. Так минули довгі 10 років. Оксана так і не думала повертатись на батьківщину. Я зрозумів, що чекати її назад немає сенсу. Я довго сумував, але одного разу зустрів Наташу. Вона була розлу чена. З першого погляду вона здалася мені доброю та чуйною. Коли ми стали частіше спілкуватися, я зрозумів, що Наталка — та жінка, з якою я готовий прожити все життя.

Настав час повідомити все Оксані. Я набрався сміливості та подзвонив. Сказав усе, як є, заявив, що будинок – спадок від моїх батьків, і невдовзі Наталя переїде до мене. Наступного ранку донька стояла вже на порозі. Вона влаштувала сkандал, говорила, що я не маю права чинити так із нашою мамою. -Ви начхати на мене хотіли всі ці роки. То чому я не можу вчинити зараз так само? Я вже доросла людина, і мені самому вирішувати, як проведу залишок свого життя. Дочка не почала більше нічого говорити, розгорнулася і пішла. Але як тільки зачинилися двері — я сів і задумався: а чи правильно я роблю? Може, таки не варто?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *