Так вийшло, що я народилася набагато раніше за мого брата. Різниця між нами становить 16 років. Рідко таку різницю у віці зустрінеш, чи не так?! А вся річ у тому, що у досить похилому віці у мами з’явилися серйозні про блеми зі здоров’ям, і ваrітність була для неї скоріше порятунком, ніж ризиком. Незважаючи на вік, дитина у неї народилася здорова, все було на місці, вона була дуже здатною, і ходити навчився в 2 роки. Я була тільки рада появі братика. Я люблю дітей, а факт того, що це мій рідний братик, то взагалі мене прив’язав до нього.
Багато хто навіть думав, що це мій син, адже я весь час проводила з ним, навіть не давала мамі виховувати його, я сама це робила. Раніше у мене такої сильної любові до дітей не було, але мій брат змінив мої погляди і мій світ. З віком у братика почалися проблеми, як і в інших хлопчиків. Він був тим ще хуліrаном, усі наші сусіди скаржилися на нього, а мій батько не знайшов кращого рішення, ніж здати його в секцію з карате, через що нерідкими стали й випадки, коли той потрапляв у вуличні бійки. Ініціатором бійок він не був, а лише захищав слабеньких від задир, ну, а найкращий захист – це напад, як ми знаємо.
Брат був дуже добрим хлопцем, але доля у нього склалася нелегка. Справа в тому, що за дружину він вибрав собі не найкращу дівчину з можливих, встряв у борrи, і іноді голодував, аби грошей накопичити. Із роботою теж не клеїлося. У результаті життя йому врятували випадкові та нещасні обставини: не стало нашої матері, яка все майно залишила братові. Брат сам був здивований, намагався дещо переписати на мене, поділитися грошима, але я вважала, що мама вчинила дуже справедливо, тож я нічого в нього не вимагала, і дала йому насолодитися тим, що він заслужив по-справжньому.