Кілька років тому я їхав до батьків до села автобусом. Серед величезної юрби старих і стареньких я помітив дівчину – і вразився її красою. Вирішив познайомитись… -Добрий день. Я Іван. Вона трохи забарилася, і потім сказала: -Я Марія. Розговорилися, і я дізнався, що вона працює медсестрою, часто їздить до батьків, які мешкають за 30 км від села моїх батьків. Я доїхав до батьків, ми повечеряли, і наприкінці вечора батько запитав: -Вань, а ти одружуватися не збираєшся? -Ні поки, а що? -Тобі вже за 30 років. Доводи тривали ще кілька хвилин, але я вирішив вийти на ґанок.
Дістав телефон і подзвонив до Маші. -Як справи? Що робиш? -У лазню сходила. Тепер сумую. А ти? -Теж саме. Можна, я приїду до тебе? -Давай. Коли я виходив із дому, батько крикнув мені: -Куди це ти зібрався на ніч дивлячись? -До нареченої. Сам же хочеш, щоб я скоріше одружився. З того дня я почав приїжджати до батьків кожних вихідних. Вони навіть дивувалися. Мовляв, раніше раз на рік приїжджав, а тут – кожні вихідні. Невдовзі Маша покликала мене поїхати до її батьків. Я погодився. Ми мило посиділи, поспілкувалися, а наприкінці вечора мама Маші дала мені пиріжків, зі словами – це гостинчики твоїй мамі.
Після цього все закрутилось із новою силою. Маша сказала, що якщо я надумав на ній одружитися, то це потрібно зробити саме цього року, оскільки майбутній рік високосний, мовляв, погана прикмета. Так і вчинили. Відзначили весілля наприкінці грудня. Гуляли кілька днів. Прокинувся я вранці першого січня і зрозумів, що життя змінилося. Тепер я одружений, тепер на мені вдвічі більше відповідальності, але головне те, що я одружився з дівчиною, на яку так довго чекав і шукав.