Несподівана хвороба поклала свекруху Тетяни в ліжко надовго. Жінка була безсила проти недуги. Мати Андрія довго пролежала у ліkарні, але сам Андрій, єдиний син Олександри, жодного разу до неї не зайшов. За справу взялася Тетяна. Невістка носила свекрусі бульйони, доглядала її, дбала, ставилася, як до рідної матері. Коли жінці стало краще, її виписали з лікарні, але одній їй жити було ще зарано, їй потрібно було ще дотримуватися постільного режиму. Саме тому невістка забрала Олександру додому.
Побачивши матір, що лежала на дивані в його будинку, Андрій розлютився і почав кричати на дружину. – Вона звикне до міського життя, і вважай, все інше втрачено, більше у своє загублене село ні ногою не повернеться! Ці слова чоловіка ніби розплющили очі Тетяні. Вона ж до цього, виявляється, не знала, з ким живе під одним дахом. – Мам, ну я тільки на ноги встав, – не заспокоювався Андрій, – а тут ще тебе доведеться доглядати. Андрій люто схопив вітровку і голосно грюкнув вхідними дверима.
По щоках Олександри потекли сльо зи, але невістка зуміла її швидко заспокоїти. Коли Андрій заспокоївся та повернувся додому, його зустріла Таня біля входу. – Що за квитки? Мама ще не поїхала чи що? – Запитав хлопець, побачивши квитки на поїзд на тумбочці. – Ні, любий, це твій квиток у загублене село. Я не з такою людиною збиралася звести сім’ю. Їдь, відпочинь, подумай про все. Одумаєшся – я тебе прийму, залишишся при своєму – твій вибір, – сказала Таня, віддала чоловікові валізу з одягом і знову виставив за двері.