Нещодавно до комунальної квартири, де мешкали одразу дві родини, в одну кімнату поселили Світлану. Вона була молодою дівчиною, поки що не обжи лася і всього соромилася. Свєта рано-вранці йшла на навчання, і поверталася пізно, майже об 11 вечора після роботи. У кімнаті в неї був вічний хаос, бо Світлана доробляла ремонт. У неї був договір з господинею квартири, що Світлана повинна пофарбувати стіни і замінити підлогу, і Світлана намагалася все зробити добре. Якось тітка Катя, яка була старша по квартирі, посмажила смачну картоплю. І вирішила за загальний стіл запросити ще Світлану, щоб краще дізнатися дівчину.
Світлана з радістю погодилась повечеряти, мабуть бідолаха була голодна весь день. -Ну, розказуй, де вчишся, ким працюєш? -Я на педагога навчаюсь, останній рік залишився. А працюю нянькою. Буває так, що батьки дитини дуже пізно приходять додому, ось мені потім ще годину до своєї оселі їхати, практично вночі приходжу. -Стомлюєшся сильно? -Так … але що вдієш, я ж ще своїй сім’ї трохи фінансово допомагаю. У мене багато братів та сестер, я сама змогла до міста вибратися на навчання. Тож на мене вся надія сім’ї. Тітка Катя слухала Світлану як свою старшу доньку.
То дівчинка їй сподобалася. У вихідні вона навіть допомагала Свєті закінчити ремонт. І коли все було зроблено, шпалери гарно виглядали на чистих стінах, підлога була новенька і блищала. Тут господиня квартири заявила, що Світлана більше у них жити не буде. Чи бачите, повернувся колишній чоловік господині квартири, але вона його ще не пробачила, а жити йому ніде. Тому довелося у Світланиній кімнаті його поселити. Тіті Каті було так шкода за Світлану… Вони тільки закінчили ремонт, тільки потоваришували добре. І як же тепер бідній Світлані заробляти для сім’ї, де жити…