Люся, здавалося, ніколи в житті не мовчала. Болтала вона без зупинки про все на світі: що приготувала, що з цього поїла, що робитиме в неділю тощо. Не мала вона таємниць ні від кого! Не дивно, що колеги по роботі були чудово обізнані навіть про її особисте життя. Як би там не було, працівники вже звикли до безупинних оповідань Люсі, тому почали сприймати її голос як фоновий шум. Найбільше Люся говорила про любовні теми. Здавалося, всі її розмови починалися з Савелія – про якого жінка говорила з якимось вічним придихом: -Він такий гарний, такий уважний. Вірші мені читає. Каже, що закохався у мене з першого погляду.
-То він же одружений? -Так. Але він її не любить. Вони навіть сплять у різних кімнатах. Людина він порядна, тому покинути дружину поки не може: майно, синові вступати до університету. -І як ви збираєтесь жити разом? -Він у мене ще не живе, але встиг уже зробити ремонт у моїй ванній кімнаті. Навіть меблі всі полагодив. Якось Люся урочисто вийшла з кабінету начальника і оголосила: -Все, я у відпустку. Ми із Савелієм їдемо на море! Повернулася вона точно вчасно. Але на цей раз ніхто не помітив, точніше, не почув її появи. Вона зайшла, сіла за свій стіл і почала працювати. Колеги вирішили поки що не лізти до неї із розпитуваннями. Але довго чекати не довелося.
Болтушка сама почала свою розповідь: -Уявляєте … Зібрала я всі валізи, приїхала на вокзал, почала чекати Савелія. Його довго не було, а я дуже хотіла до туалету. Помітила бабусю, що самотньо сидить на лавці, попросила її доглянути сумки. Та люб’язно погодилася. По дорозі назад я купила їй чаю і присіла поряд з нею. Я розповіла, що їду з коханим на море, вперше, а вона така: -А Що він тебе раніше не возив? Я й ляпнула, що він поки що одружений. Як тільки бабуся почула ім’я Савелій, відразу підскочила: -Худий блондин? -Ні, Брюнет. -Ах ти погань така. Це ти та сама, що хочеш мого Савелія з сім’ї вивести? І лишити моїх онуків без батька? Я навмисне прийшла на вокзал: хотіла тобі всі кістки переламати!
І почала вона розмахувати своїм ціпком, і навіть потрапила кілька разів. Підбігли співробітники, відвели нас до відділу. Поки розбиралися, я раптом згадала Савелія. Де він? Чому не з’явився? Тільки він не з’явився й згодом. І наступного дня його не було. Повернулась додому – а в мене величезний синець під оком! Два тижні з дому не виходила, доки він не зажив… -А ти хоч зрозуміла, через що постра ждала? – Запитала одна з колег. -Через бабусі божевільні. -Ні, через свою довгу мову, дурниця. Люся обра зилася, але так і не зрозуміла, що мало на увазі колега.