Син Марини Петрівни, Костянтин, два роки тому вигнав дружину Тетяну, із трирічною донькою з дому. Тільки й дозволив, що забрати свої та дочці речі. Тетяна повернулася до рідного міста, за двісті п’ятдесят кілометрів, до батьків. Спочатку вона, звичайно ж, була в прострації. Але за два минулі роки вона, за допомогою батьків, потихеньку, поступово змогла стати на ноги. У неї тепер і робота, і своє житло, а дівчинка ходить до дитсадка. Про те, як вчинив син із невісткою та донькою, Марина Петрівна дізналася, коли ті вже поїхали. Так як відносини з невісткою у неї були не погані, то екс-свекруха почала телефонувати Тетяні.
Рік вона безуспішно намагалася додзвонитися. Невістка не відповідала на дзвінки. За рік Тетяна почала відповідати. Але говорила однозначно: “Так”, “Ні”, “Нормально”. І лише тиждень тому Тетяна погодилася відпустити онуку погуляти з бабусею, коли та приїде провідати дівчинку. За триста кілометрів… Коли Марина Петрівна зателефонувала в двері до невістки, та просто вивела за поріг уже одягнену дитину, готову до прогулянки і зачинила двері перед носом у колишньої свекрухи . Марина Петрівна ще раз подзвонила, і вже через двері, спитала господиню квартири: – Дозволь мені до туалету з дороги зайти, руки помити, водички попити.
– Марино Петрівно, моя квартира для вас ні готель, ні вокзал. До себе вас не пущу. Ви хотіли з онукою погуляти? Вона із вами. От і гуляйте. А в мене вдома вам робити нічого… Марина Петрівна, до глибини душі, ображена вчинком колишньої невістки. Так, вона має право погано ставитися до колишнього, за те, як він вчинив із нею. Але у свекрухи з невісткою були нормальні стосунки. Її за що ігнорувати. Марина Петрівна й не думала, що невістка зустріне її з короваєм, але ніяк не очікувала, що їй не нададуть навіть у склянці води.