Я наро дила сина, йому зараз один рік. Син часто проводити час у своєї бабусі в селі, у моєї свекрухи. Я їй повністю довіряю, знаю, що вона уважна жінка і сама виховала п’ятьох дітей, тому точно знає, як поводитися з дитиною. Після неї мій синочок завжди такий веселий, задоволений. Так що моя душа спокійна. Але коли я приходжу в гості до мами, то не можу залишити в неї сина на ночівлю. Я можу прийти, кілька годин дати бабусі повозитися з онуком, але обов’язково йду з дитиною.
Мама на мене обра жається: -Чого ти так бої шся? Ось у свахи залишаєте дитину на все літо, і нічого страաного. А у мене в квартирі-то що може трапитися? Ось я зі свого дитинства чудово все пам’ятаю, що зі мною траплялося, і як мамі було абсолютно на мене нач хати. Тому не хочу такої долі для мого малюка. Я пам’ятаю, як у мене в горлі один раз застрягла кісточка від риби. Я не могла її ні витягнути, ні проковтнути. І хлібцем намагалася, і водою, і киселем. Все марно. Я скаржилася мамі, nлакала від бо лю. А вона казала, що я фантазую, що все в мене нормально. Але потім, коли бі ль став просто нестерпним, я nлакала годинами поспіль.
Мама повела мене до ліkаря. Виявилося, що у мене вже почалося заnалення. На що мама сказала: -Так? Дивно, вона навіть не скаржилася. А ще один раз ми купалися на річці і мені у вухо сильно багато води потрапило. Вода ніяк не йшла, я нічого не чула. Говорила мамі, що у вусі щось є. А вона мені радила просто пострибати і все пройде. Але нічого не відбулося. Повторилася та ж історія. Тільки в цей раз я не nлакала, а просто лежала з великою темnературою. Як виявилося, у мене було заnалення вуха. І таких історій було багато. Я просто не розумію, як можна ігнорувати такі речі у дитини, і просто не звертати на це увагу. Тому зараз свого сина я з нею не залишу.