Лера навчалася на останньому курсі медучилища та влітку вирішила пройти практику у сусідньому селі. І якраз у бабусі погостює, і нових знань у лікарні набереться. Тільки от мало хто до лікарні місцевої приходив, якщо траплялося щось серйозне, то до районної поліkлініки їздили, а так приходили бабки укольчики ставити чи тиск міряти. Якось прийшла до них вагітна жінка на останньому місяці. Її обстежили, фельдшер сказав, що жодних ознак пологів поки що немає. А цій жінці треба було поїздом поїхати, тому вона перед відправленням прийшла. Про всяк випадок разом з нею до перону відправили Леру.
Дівчина захвилювалася, але взяла з собою медичну валізку. -Навіщо інструменти потягла, думаєш пологи прийняти зможеш? – посміхнувся фельдшер. Дорога до перону була довгою, до того ж не найлешгою. Скрізь ями та купини, Лера з побоюванням дивилася на великий живіт жінки. -Ви себе добре почуваєте? -Та все нормально. -А це перші пологи? -Ні, другі, – відповідала вагітна, зовсім не хвилюючись про ситуацію. На вокзалі оголосили, що потяг затримується. Довелося посидіти на лавці. І тут ваrітна сказала, що їй треба відійти, то ще й різкий біль по спині пройшовся. Лера зрозуміла-жінка зараз наро дить.
Ваrітна сховалась за кущ, Лера миттю за нею. Буквально кілька моментів і Лера встигла підхопити на льоту дитину. Вона перерізала пуповину тупими ножицями. Все довелося робити швидко, Лера робила на автоматі те, що читала у підручниках. Під кінець поїзд приїхав, і жінка з немовлям поїхала далі. Лера поверталася додому щаслива. Вона вперше сама прийняла пологи, хоч вони пройшли швидко, бо були стрімкими, зате сама. Вона гордо йшла до сільської ліkарні, а люди навколо дивилися на неї великими очима, бо в Лери вся сукня була в пилюці та траві, а руки в kрові.