Софія сиділа і згадувала. Як вона втішала подругу, коли від неї пішов чоловік? Це було всього лише три роки тому. Вони сиділи на кухні У Оксани. Оксана nлакала, а Софі гладила її руку. – Не плач, тобі просто потрібно взяти себе в руки. Вище ніс! Він не гідний твоїх сліз. Не журися. Займися собою… Так, щось таке вона говорила. З боку радити були просто. Вона навіть дивувалася: “навіщо засмучуватися через такого кабелю?”Вона ніколи не думала, що сама може опинитися в такій ситуації, адже її ігор ніколи не був дамським угодником.
Вони познайомилися в iнституті. Ігор був кращим студентом на курсі, але друзів у нього не було. Софія сама до нього підсіла, спочатку для того, щоб переписати роботу, а потім придивилася до хлопця. По ньому ж видно, що поступливий, працьовитий і без шкідливих звичок. Це ж справжній скарб. Так, не красень. Але хіба це важливо? Вона сама його першим покликала гуляти. Ну і надалі теж була ініціатором в їх відносинах. Вона була впевнена, що такий стан справ Ігоря повністю влаштовує. Живи і радій! Дружина за тебе вирішує, що надягати, що є, куди ходити.
Вони так прожили майже двадцять років, виховали доньку. І раптом прямо перед двадцятим ювілеєм ігор прийшов додому і заявив: – Софі, я йду до іншої! Вибач, але я так більше не можу. – Про що ти?! Який інший?! – У мене роман з колегою вже два місяці. Ми з нею ідеально один одному підходимо. Вона мене сприймає як справжнього чоловіка. Я втомився, що ти все вирішуєш за мене. – Правильно кажуть, що перші сорок років хлопчика найскладніші… – Софі, я серйозно! Це кінець! Того дня він зібрав речі і поїхав. Софія так і залишилася в розгубленому, задумливому стані.