Тома вийшла заміж у двадцять сім років. На першому місяці ваrітності. Так вийшло. Коли вона познайомилася з двадцятип’ятирічним Антоном, зовсім не передбачала такий підсумок. Але… Антон був у міру симпатичний і виявився дуже цікавим співрозмовником. Тома не помітила, як закохалася в молоду людину. А коли сказала про свою ваrітність, той одразу ж покликав її заміж. Марина Петрівна не зраділа такій невістці. Та ще й ваrітній. Плюс до того і старшої за її сина. – Навіщо мені онук, якщо в мене чотирьохрічна дочка? Але молоді протест Марини Петрівни відхилили, зареєстрували свої стосунки у РАГСі і почали жити у квартирі Томи, яку їй подарував батько.
Свекруха до справ молодих не втручалася, у гості до них не лізла. Та й Тома не відвідувала свекруху з золовкою. Антон, звичайно ж, відвідував матір та сестру. Становище різко змінилося, коли Тома наро дила сина. Свекруха почала приводити до Томи свою дочку, Настеньку. – Ти все одно з сином вдома сидиш, а у Настеньки у садочку ремонт. Я ж працюю. Нехай у тебе посидить. Настінка великих клопотів Томе не завдавала. Дівчинка розважала сама себе, то щось ліпить із пластиліну, то малює. Великих турбот не завдавала.
Після того як ремонт у садочку закінчили, свекруха почала приходити до Томи набагато рідше. А тиждень тому свекруха приводить Настеньку до Томи хво ру, з температурою та нежиттю. Знову просить, мовляв, хай у тебе буде. – Ні в якому разі. У мене маленька дитина. А якщо він від Насті зара зиться? – обурилася Тома. – Подумаєш. Рано чи пізно все одно від когось зара зиться. Нічого страшного з ним не трапиться- продовжувала твердити своє Марина Петрівна. – І з вами не трапиться, якщо ви візьмете ліkарняний і посидите зі своєю дитиною! – вигукнула Тома і вивела свекруху зі свого будинку. Увечері розповіла чоловікові про те, що сталося. Той схвалив дії дружини. А свекруха ходить тут і там, і скаржиться на невістку: – Уявляєш, вона мене з хворою дівчинкою з дому вигнала!