Я була на дев’ятому місяці ваrітності, коли сталася з нами ця історія. Чоловік мій працює на швидкій фельдшером. Була темна ніч. Мені не спалося, бо голова бо ліла. Прийшов чоловік пізно, а на його руках було немовля. Чоловік сказав мені, що знайшов його в під’їзді, заніс до будинку, щоб не замерз. Збирався зателефонувати в швидkу та nоліцію. Варто мені глянути на дитину, як у мене защеміло серце.
Вона була дуже гарною, такою беззахисною. Прямо у цей момент я відчула, що в мене відійшли води. Чоловік оглянув мене і сказав, що у ліkарню ми вже не встигнемо, доведеться наро джувати вдома. У швидку він зателефонував. Через десять хвилин народилося наше чудове маля. Швидка добиралася до нас цілу годину. За цей час ми з чоловіком встигли обговорити ситуацію. Ми поговорили і вирішили збрехати всім, що я наро дила двійнят. Ніхто не перевіряв, всі довірилися моєму чоловікові, бо він фельдшер.
Тепер у нас красуня дочка та син. Я не можу уявити своє життя без нашої чудової дівчинки. У мене сльо зи на очі навертаються, коли я думаю про те, що мій чоловік міг не встигнути того дня її вря тувати. Тепер наша дівчинка має сім’ю, де її по-справжньому люблять. Нашим дітям уже сім років. Цього року вони збираються піти до школи. Я пишаюся нашими малюками. До речі, вони напрочуд добре між собою ладнають, ніби справді є двійнятами.