Мати ще в дитинстві говорила Єві, що ніхто не візьме її заміж, бо вона господарством займатися не любить. Єва лише пирхнула. Вона й не хотіла заміж за сільського. Вона ще років у тринадцять вирішила для себе, що вийде вдало заміж і поїде з села. Вона не бачила нічого хорошого в сільському житті, один лише бруд і безліч роботи. Своє життя вона уявляла зовсім іншим. Мріяла зустріти принца, який забере її до себе в міську квартиру і усім забезпечить. Тільки час минав, а принців на горизонті не спостерігалося.
Вона закінчила школу, потім поступила в технікум, влаштувалася на роботу. Шкільна подруга тоді заміж зібралася. -Єва, прийдеш до мене на весілля? Я нарешті дочекалася пропозиції від Павлика. -Ти серйозно за нього заміж зібралася? -Ну так, а що? Він хороший хлопець, працьовитий. -Дура ти, Катя, загрузнеш в цій дірі до кінця життя. В той день подруги посва рилися, але потім помирилися. Катя не тримала зла. Час минав. Вік Єви перевалив за тридцять. Матері не ста ло, і вона залишилася зовсім одна.
Тут вона і зрозуміла, що очікування свої сильно завищила. За нею ж доглядали раніше хороші хлопці, але вона не звертала ні на кого уваги, бо вони не відповідали її високим стандартам. А тепер вік не той, шанувальники давно і міцно одружені. Єва відчувала себе самотньою. Вона мріяла про материнство. Як-то раз вона поскаржилася подрузі. Катя задумалася і вирішила її познайомити з холостим приятелем чоловіка. Через рік Єва вийшла заміж за Андрія і зовсім не переживала про те, що він сільський.