По Костю до школи прийшла бабуся, але він не хотів виходити. – Ти що так довго? – Запитала бабуся. – Ти довго чекала на мене? – Запитав він. – Приблизно десять хвилин. Ти не захво рів, га, онучок? – Бабуся перевірила, чи немає в нього темnератури. – Я добре почуваюся, бабусю. Просто настрою немає. – Вона ні про що не знає – зрадів він. Весь день Кості було не по собі. Він чекав на повернення батьків з роботи. – Ба, може, підемо в парк погуляти? – Батьків не дочекаємось? – Мені потрібне свіже повітря. Давай зараз підемо? – схитрував хлопчик. Вже в парку бабуся зауважила, що онук поводиться не як завжди, не стрибає і не грає на майданчику. Хлопчик задумався про те, що сталося в школі. Все ж таки так добре. Вони з Лялею грали під час перерви. Раптом Ляля дістала петарду із сумки. – Дивись, вона справжня, може підірвати всю школу.
– Та ні, навряд. Школа ж міцна, – відповів хлопчик. – Тоді клас. – Думаю, тільки підлога трохи обгорить і все. – А що станеться, якщо я її кину в уні таз? – Не уявляю. Унітаз теж міцний. Під час наступної перерви вони бігали коридором, і раптом Ляля сказала: – Почекай мене тут, я скоро, – і зайшла до жіночого туа лету. Через хвилину Костя почув гучний хлопок, потім вибігла Ляля. Вона була вся мокра й nлакала. До них прибігла вся школа. – Що трапилося? – Запитав директор. – Там, там, уні таз… я зляkалася… – розnлакалася Ляля. Директор заспокоїв її і зайшов у туа лет. За хвилину він вийшов і спитав у Лялі: – Ти кинула петарду в унітаз? Ляля розnлакалася ще сильніше. Вона стояла зляkана і витирала сльо зи. Костя вийшов уперед і сказав. – Я кинув. Директор не повірив. – Хочеш сказати, що ти зайшов до жіночого туалету, кинув в унітаз петарду і вийшов звідти, не змочившись? – Так, так і було. Потім прийшла Ляля і полилася на неї вода.
– Добре. Я подзвоню твоїм батькам. Вони мають заплатити за унітаз. Саме з цієї причини Кості було тривожно. – Бабуся, якщо ти зробив хорошу справу, але всі вважають це поганим, а зізнаватись ти не хочеш, але батьки засмутяться, що потрібно робити в такій ситуації? – Внучку, думаю батькам треба розповісти правду. Це буде вчинком справжнього чоловіка. – Тоді ходімо додому. Я маю поговорити з ними. Батьки вже чекали на них. – Нам зателефонували зі школи. Поясниш, що сталося? Костя розповів їм все і додав: – Можете не давати мені грошей на кишенькові витрати, також можете не подарувати велосипед на день народження. Нехай ці гроші підуть на унітаз. Я вам розповів правду, але іншим не розповім, Лялю не видам. Батьки подивилися один на одного з посмішкою. – Тобі вона подобається, синку? – спитав батько. – Вона гарна, тільки дуже вперта. – Сину, це чоловічий вчинок, я пишаюся тобою, – додав батько. Велосипед на день народження Костя не отримав, але за кілька місяців на Новий рік Дід Мороз подарував йому бажаний подарунок.