Кирилу було чотирнадцять, коли він, прогулюючись на ринку, побачив дівчинку, яка роздавала листівки. Вона простягла йому папірець і втомлено посміхнулася. Хлопець узяв папірець на автоматі, але щось його зачепило у цій дівчинці. На вигляд вона була його ровесницею. Він ніколи у своєму житті не працював, ніхто з його друзів також. Він прийшов ще раз, пішов туди, щоб подивитися на цю дівчинку. Подивившись уважно, він помітив, що кофта її сильно поношена, давно вицвіла, на штанах виднілися маленькі дірочки. А ще вона була дуже вродлива. Вона була красивіша за всіх його однокласниць разом узятих. Коротка стрижка їй дуже личила. Шкіра була гладка, трохи смаглява. І на темній шкірі виділялися великі, світлі, блакитні очі з довгими віями.
Він став часто навмисне ходити там, щоб побачити її. А потім наважився підійти та познайомитися. Дівчинку звали Христиною, спочатку вони просто обмінялися парою стандартних фраз. А потім він чекав часу, коли вона закінчить роботу. Вони сиділи, балакали. Кирило навмисно уникав тем, пов’язаних з її батьками, було видно, що дівчинку ця тема зачіпає. Незабаром вони дуже потоваришували. Коли настала зима, Христина стояла на тому ж місці в куртці, яку явно носила не перший рік, та кедах, які давно зносилися. У хлопця серце розривалася, коли він бачив, як вона тремтить від холоду.
Батькам він розповів про Христину, непомітно дізнався її розмір взуття і вирішив запросити на Новий рік. Дівчинка довго відпиралася, але хлопець був наполегливий. Батькам вона дуже сподобалася. Тато, побачивши дівчинку, одразу став над Кирилом жар тувати. Мовляв, хлопець ти не промах, таку красуню відхопив. Дівчинка спочатку дуже соромилася, але потім розслабилася у затишній обстановці. Наприкінці вечора мама Кирила подарувала Христині коробку з новими якісними чобітками. Дівчинка не хотіла приймати подарунок, їй було ніяково, але Олена Ігорівна не прийняла заперечень. Дружба Кирила та Христини простяглася на довгі роки, а потім переросла у справжнє кохання.