Так сталося, що мій брат потонув у боргах, через які мамі довелося продати свою квартиру та допомогти йому з грошима. Так вона продала свою двійку, половину віддала братові, а на решту купила собі студію в новобудові, ключі від якої будуть тільки через півроку, тому вона напросилася пожити з нами. Взаємини з матір’ю у нас були добрими, ми багато працюємо і рідко буваємо вдома, поговорили з чоловіком і погодилися. Але з переїздом все змінилося: її почало все не влаштовувати, вона на все ображається і скаржиться знайомим, що їй з нами погано. Квартира у нас невелика, але дві окремі кімнати, в одній ми, в іншій мама.
У будь-якому випадку, інших варіантів у неї не було: знімати було не по кишені, а інших родичів, з якими можна пожити, у нас немає. Наша квартира теж куплена в іпотеку, і щоб виплатити її нам доводиться працювати без вихідних. Через тиждень мама почала скаржитися, спочатку на диван, потім шафа не сподобалася, комод не до душі, посуд не той. Все не так їй і все веде до якихось незрозумілих істериk. Ще й скаржиться, що ми її, як прислугу, на кухні залишили. А куди ж ще, адже у спальні ми з чоловіком.
Коли ми ходимо в кіно, ресторан, кафе з чоловіком, чи купуємо одяг та взуття, мама з нами цілодобово не розмовляє, все бурчить, що багато витрачаємо. Загалом, я не терпіла і вимовилась. Вона ж знала, які у нас умови, коли переїжджала. Якщо зараз не влаштовує, ми її не тримаємо. Образилася вона, зібрала речі і тепер живе у підсобці на роботі. На дзвінки та смс не відповідає. Родичам скаржиться, що дочка – тиран, з дому вигнала. Що зараз робити – не уявляю. Дати спокій або продовжувати намагатися миритися – але і це безглуздо.