Тільки останнім часом я змогла поглянути на свій шлюб тверезим поглядом, не затуманеним романтичними фантазіями. Я людина прямолінійна, нічого приховувати не буду. Чоловік мій ставний, двометровий мужик. Дивишся на нього, а в голові відразу виникає образ слов’янського богатиря. Правду кажуть, що враження перше оманливе, а людей по зовнішності судити не варто. На ділі-ганчірка, причому мамкіна. І чому мужики таке до шлюбу приховують? Мій благовірний не може хліб в магазині купити, не порадившись з дорогоцінною матусею.
Дивлюся я на це і думаю: “Віра, ось як можна бути такою ідіоткою, а? Як ти за такого молодця заміж то вискочила, а?” А все просто! Мене наду рили. До розпису все було у нас нормально, майбутня свекруха зі свічкою не маячила у подружнього ложа. А зараз, прости, Господи, таке відчуття, що ми тільки в ліжку залишаємося без її дистанційного контролю. Хоча і це не точно. Раптом він і з цього приводу з мамою радиться, справа ж серйозна, відповідальна. Під час огородного сезону виявилося наступне: – Алло, у нас в родині ти новенька, тому повинна слухатися.
Кожні вихідні ми їдемо до мами на город працювати. Це – не обговорюється. Варто відзначити, що ми – це я. Не знаю чому він це називає “ми”. Це за логікою, що чоловік і дружина і бла-бла-бла? А город, між іншим, не маленький. Після третього разу я вмила руки і їхати відмовилася. Знайшли безкоштовну рабиню. Даремно чи що за емансипацію боролися? Ні вже. На мене обра зилися і накричали. Я не розгубилася, речі зібрала і до батьків з’їхала. Подам на розлу чення, вистачить з мене.