Михайло та Настя давно зустрічалися, вже чотири роки. Останні два жили разом та планували весілля. Тільки ось з матір’ю Михайла Настя знайома не була. А все тому, що Василина Миколаєва живе у селі, яке знаходиться дуже далеко від міста. Мишко неодноразово намагався влаштувати знайомство, але Настя постійно знаходила привід, щоб це відстрочити. А все тому, що вона наслухалася подруг, які постійно розповідали страшилки про своїх свекрух.
-Свекруха гарною бути не може. Вони всі впевнені, що невістка не варта їхнього золотого синочка, — повторювала Юля. Але завжди втекти від цієї необхідності було неможливо. Якось Микола раніше повернувся з роботи. -Милий, а чого ти так рано? -Настя, ти не забула, куди ми повинні поїхати завтра? -Що? Невже завтра? А може, відкласти? -Ні! Ми вже втретє відкладаємо. Мама нас дуже чекає. Цього разу відвернутися не вдалося, і вони поїхали. Всю дорогу вона була в похмурому настрої. Але їх зустріла усміхнена жінка з добрими очима, Насті відразу захотілося посміхнутися у відповідь.
Вони лишилися у Василиси Миколаївни три дні. Весь час Настя шукала каверзу, але не знаходила. Жінка поводилася дуже дбайливо і люб’язно, Настю від будь-якої роботи відгороджувала, завжди найкращий шматок пирога їй давала. Настя думала, що з часом все зміниться, мовляв, це просто перше враження свекруха намагається зробити. Але ні. Навіть після весілля Василина Ніколаєва ставилася до неї як до рідної доньки. Анастасія переконалася, що добрі свекрухи теж бувають.