Інга сиділа в кріслі і розуміла, варто вже засмучуватися або поки що рано. Мало того, що в неї зламався ніготь, то ще й Денис у розмові між ділом висловив думку, що не завадило б їм одружитися. Що це за пропозиція? Без каблучки та вставання на одне коліно? Напевно засмутитися було б правильно, але Інга вирішила, що краще сходити на манікюр, а потім купити якусь карколомну білизну і в ній піти на сьогоднішнє побачення, щоб Денис обалдів. Знайти потрібну білизну виявилося не так просто. Щоб задобрити продавщицю, яку вона му чила вже годину, Інга поділилася з нею своїми пере живаннями. Виявилося, що нареченого продавщиці теж звуть Денисом… і прізвище те саме. «Ось тепер саме час засмутитися», — промайнуло в голові в Інги, але жага помсти взяла гору. З продавщицею Ніною вони продумали підступний план.
Оскільки їй Денис призначив побачення у сквері, вони вирішили, що Ніна має запропонувати Денису зустрітися біля музею через вулицю. А самі вони засіли у кафе біля вікна, звідки проглядалися обидва місця й почали чекати. Чекати було ще близько години, тож дівчатка випили трохи для заспокоєння нервової системи. А потім ще по одній… Телефони обох уже дзвонили, але дівчатам було не до телефонів, вони виливали одна одній душу. – А хіба ми не в сквері мали зустрітися? – Поруч із ними стояв Денис і вигляд у нього був малорадісний. – Треба ж? Він ще нам претензії висуватиме. Сам нам обом зра джує, а все туди ж. – Одне слово – мужик, – палко підтримала подругу Ніна. – Хто зра джує, – не зрозумів Денис. – Наш спільний наречений, – проголосила Ніна. – У тебе є наречений? – витріщився на Інгу Денис. – Це вона про тебе говорить, – почав сердитися Інга, – це ти нам зра джуєш.
– З ким? Відповісти на це питання виявилося не так просто. Подумавши кілька секунд, Інга вигукнула: – Та з Ніною, з ким же ще. Ти зраджуєш мені з Ніною, а Ніні зі мною. Все ж таки просто. – Ні, – заперечила Ніна, – зі мною він тобі не зра джує. Я його не знаю. – Але ж це Денис… – Але це не мій Денис… Господи, а мій де? Вони дружно визирнули у вікно і побачили хлопця, що стояло біля музею. Ойкнувши, Ніна вискочила за двері. – А ти чому не чекаєш мене у сквері? – зніяковіло запитала Інга. – Я вже йшов до тебе додому і побачив вас через вікно. Ви так захоплено розмовляли… Нареченого обговорювали? Інга не знайшла, що відповісти. – Фотографії подивитися не здогадалися, ні? – Ні, – видихнула Інга. – І скажи на милість, відколи це я твій наречений? – Ну, ти ж сам зранку сказав, що не завадило б одружитися. Як я мала це розуміти? Через десять днів зробив Інзі класичну та гарну пропозицію руки та серця.