У той вечір Макарич повертався додому пізно, як раптом почув писк із кущів. Коли підійшов ближче, мало не скрикнув від жа ху

Макарич пізно ввечері повертався з гаражів, де “роздавили на трьох” з друзями, додому. П’ятдесятирічного самотнього холостяка підганяла вогка осіння погода. Його шлях пролягав через парк. Раптом він почув писк із кущів. “Цуценя, напевно. Шкода животинку. Адже пропаде”, подумала Макарич, увімкнув ліхтарик на телефоні і поліз у кущі. Промінь світла показав хлопчика років трьох, що лежить землі. “О Господи, дитина!”. Схопив малюка на руки та вискочив на алею. Зняв із себе куртку, обернув у нього дитину і помчав по вулиці. Побачивши nоліцейську машину, кинувся до неї. – Ти що, з дуба впав, під машину кидаєшся?! – закричав на нього nоліцейський. – Дитина! Змерзла! Його до ліkарні треба! – випалив Макарич на одному диханні.

– Сідай, – відчинив двері другий nоліцейський. Посадивши Макарича у машину, водій натиснув на газ. – Розповідай. Чоловік запинаючись розповів про свою знахідку. Здавши дитину лікарям, Макарич із nоліцейськими поїхали на місце події. Через два дні Макарич приїхав до ліkарні, відвідати знайденого хлопчика. У прийомній йому сказали, що у хлопчика заnалення легенів, але швидкими темпами йде на поправку і негативних наслідків для здоров’я у нього не буде. Показали палату, де лежала дитина. – Вітання! Я тобі тут яблук і цукерок приніс. І ще машинку. Ти любиш грати у машинки? Хлопчик узяв машинку і швиденько сховав під ковдру. Зробив це мовчки, нічого не сказавши.

– Все буде добре, хлопче. І маму твою знайдуть. А поки я тебе відвідуватиму. Домовились? Малюк несміливо усміхнувся і кивнув, погоджуючись… Макарич приходив до Пашки щодня. Хлопчик звик до нього і, побачивши Макарича, біг до нього. Той приносив йому гостинці та іграшки, розповідав казки. Чоловік перестав брати участь у дружніх посиденьках у гаражах, привів себе у нормальний вигляд. – Його перевели до будинку малюка, – сказали йому одного разу, коли він, вкотре прийшов відвідати Павлика… Макарич тепер приходив до Павлика у дитбу динок. Не щодня, але часто. “Виросте до десяти-дванадцяти років, тоді заберу. Куди мені, самотньому, його зараз?” А поки що він привів у порядок свою двокімнатну квартиру.

Leave a Comment