У моєї тітки є дочка, вона заміжня . Моя племінниця не працює, а цілими днями сидить із шестирічним сином. Дитина постійно хворіє, в дитсадок не ходить, весь час температура піднімається . Від нього заражається і хво ріє дочка . Ось звільнилася з роботи. У сім’ї вирішили, що вона повинна займатися дитиною – і з тих пір вона домогосподарка. Але це їй не по душі, як і все її життя. Онук хоче самостійності , але вона не знає, що робити, який напрямок вибрати, щоб їй легше було з ним. У самої теж незрозумілий стан, навіть улюбленої справи немає.
А ось у зятя була цікава робота , якою він буквально жив … Улюблена робота приносить гарний дохід , сім’я ні в чому не потребує. Але дружина не знаходить собі місця від самотності, життя йде, а вона його проживає день за днем без будь-яких емоцій: кар’єру не побудувала , добрих друзів ні , з чоловіком відносини не ті , почуття згасли . Коли я запитала, що вона збирається робити, очікувала , що почую щось на кшталт – вчитися піде або працювати. Але виявляється, вона надумала розлу чатися, при тому, що живуть вони за рахунок чоловіка в його квартирі.
Моя племінниця во всіх своїх проблемах чомусь звинувачує чоловіка і впевнена: якщо його не буде в її житті, то й проблеми вирішаться. Вона вже вирішила, що буде жити з матір’ю, а потім квартиру зніме. Поради слухати відмовляється, тільки відмахується. У всій цій історії мені шкода сина, який буде зростати без батька . І зятя шкода, хороший людина, але думаю, він довго один не залишиться. Або може моя племінниця все-таки права та не варто сім’ю тримати , коли вона розвалюється? Може й краще почати все з чистого листа.