Мене завжди дивували історії, коли батько з сином не можуть знайти спільну мову. Я вважала це неприпустимим. Адже настрій сім’ї залежить від жінки. Моя думка змінилася, коли я сама опинилася в аналогічній ситуації. Сергій завжди добре вчився, вчителі ніколи не скаржилися, він був слухняною дитиною. Однак все змінилося, коли йому виповнилося чотирнадцять років. Ніби зовсім інша людина, неможливо було впізнати сина. Його злила кожна дрібниця, успішність стала rірше. Тепер в щоденнику замість похвал писалися довгі зауваження. Вдома була напружена обстановка. Сергій постійно сва рився з батьком. Я могла обійти ситуацію, але мій чоловік не такий.
Він щоразу читав йому лекцію. Я намагалася заспокоїти чоловіка, хотіла донести до нього, що у сина зараз перехідний вік, але він не слухав. Казав, що він таким не був. Але зараз часи змінилися. Раніше все було по-іншому. Люди були спокійнішими, і діти були набагато слухнянішими. Я ніколи не грубила батькам. Але тепер ці діти завчасно починають рости, а голова не встигає за тілом. Через це вони стають дра тівливими і нер вовими. Сварки були невід’ємною частиною нашого дня. Син з батьком абсолютно не розуміли один одного, а я розриваюся між ними. Через деякий час Сергій заявив, що переїжджає до моїх батьків.
Сказав, що не хоче більше брати участь у сkандалах. Ця заява ще більше розлютила чоловіка. Він вважає, що дитина повинна бути з нами. Вимагав негайного повернення додому. Я просила його почекати, поки син сам заспокоїться і прийде. Тим більше, Сергій зараз у безпеці. Чоловік стоїть на своєму. Стверджує, що потім не пустить сина на поріг, якщо він не повернеться незабаром. Невже дорослий чоловік не може поступитися дитині? Як можна бути таким наполегливим в той період, коли твоя поведінка може призвести до розпаду сім’ї? Мені дуже набридло все це. Дві впертих людини, які не можуть прийти до обопільності. А мені що робити? Як би ви вирішили цю ситуацію?