Зовиця вчить мене, як виховувати дітей, але вона сама в цій справі не досягла успіху. Її дівчатка вже виросли, але залишилися невихованими ледарями. Мені вже 36 років. Виховую двох дітей: одній майже шість, а другий рік. Я в цій справі не погано справляюся. Встигаю все. Але зовиця діє мені на нер ви, постійно. Вчить, що і як потрібно робити. На її думку, я все роблю не так: годую неправильно, одягаю не так, як потрібно, і взагалі не знаю, як ростити дітей.
А у зовиці, можна вважати, з вихованням взагалі не вийшло. У неї дві дочки-невдахи. Вони поралася з ними, душі не чула. Її діти, звичайно, інститут закінчили, але обидві сидять на шиї батьків. Дівчата не тільки не працюють, але навіть і не думають про це. А старша ще й хлопця свого в батьківський дім привела, наро дила від нього дитину і живуть утрьох за рахунок батьків. Зовиця з чоловіком добре заробляють і годують всіх невдах, що оселилися у них вдома.
Я вважаю, що їй взагалі немає діла до моєї сім’ї. І вона, тим більше, не має права мене вчити, як виховати моїх дітей. І коли в черговий раз вона мені вказувала, як правильно поводитися з дитиною, я їй нагрубила і сказала те, що думаю про неї і її виховання. Вона на мене обра зилася і стала говорити всім, що я вдарила по хво рому місцю. Але хіба це так? Хіба я повинна була продовжувати мовчати і вислуховувати її нотації. Мені це набридло, чесно кажучи. І я думаю, що правильно вчинила.