У сестри не склалися стосунки з колиաнім чоловіком. Він пішов із сім’ї залишивши дружину однією з двома дітьми. На той момент старшому було чотири, а молодшому лише рік. Вони жили у двокімнатній квартирі чоловіка, сестра не працювала, тож після розлу чення сестра залишилася ні з чим. Поки сестра мала таке горе, я зустріла чоловіка мрії і почала готуватися до весілля, проте моя мати заборонила влаштувати свято. -Не бачиш, що сестрі боляче, навіщо очі мозолити? Довелося обмежуватися невеликою вечіркою серед найближчих.
Сестра не прийшла на моє весілля, а мама прийшла з порожніми руками. -Грошей немає, сестрі потрібніше , – заявила вона. Я змирилася з цим, ще й не образилася, коли мати продала наш будинок, щоб купити сестрі квартиру в іншому місті, а потім сама переїхала до неї, щоб допомогти з дітьми. Сестра вийшла на роботу, мати сиділа з онуками. У цей час я теж встигла стати матір’ю хлопчика, але жодної допомоги з боку рідної матері не надійшло. Про мою частку в квартирі я взагалі мовчу, на той момент ми з чоловіком хотіли взяти квартиру в іпотеку, а грошей не вистачило.
За стільки років мати приїздила до онука, коли йому виповнилося рік. Нині він уже ходить до школи. Мати постійно дістає докорами, що я не приїжджаю до неї з онуком, мовляв, вона нудьгує. Але коли встигнути, якщо я цілими днями працюю, а вдома на мене чекають голодний чоловік і дитина? Я не ображаюся на матір, у мене міцна сім’я та дбайливий чоловік, сестрі допомога дійсно потрібніша. Але чи варто після того, як вона зі мною вчинила, зухвало звинувачувати мене в тому, що ми віддалилися один від одного?