Артур із Інною зіграли весілля півтора роки тому. На думку оточуючих, вони були ідеальною парою. У всьому , що доповнює один одного. І лише вони самі знали, що у фінансових питаннях вони не доповнюють, а суперечать одне одному. Артур з молодих років був марнотратом . Гроші в нього не затримувалися. Не було грошей – він не хвилювався, з’являлися гроші – він тут же знаходив, де їх витратити. Інна, у цьому питанні була його повним антиподом. Жила ощадливо. На великі покупки накопичувала гроші заздалегідь і потроху. Незабаром після весілля у них регулярно стали траплятися сварkи через гроші.
– Кохана, підкинь грошенят, а то в мене в кишені порожньо, – говорив Артур уже через десять днів після получки. – Ні. Навчися витрачати економно! Або заробляй більше, якщо не вкладаєшся в оклад, – відповіла дружина. Чоловік ображено йшов з дому, грюкнувши дверима. За день вони мирилися. А ще за тиждень історія повторювалася. – Через твоє марнотратство ми ніколи не накопичимо ні на квартиру, ні на машину, – “пилила” Інна чоловіка. Але потім усе змінилося. Артур більше не клянчив у дружини грошей, став сам оплачувати оренду квартири та й продукти купував регулярно.
– Економити став? – запитала Інна. – Мене на посаді підвищили. І зарплатню також. Тож можеш почати збирати на квартиру, – відповів Артур. Місяць тому, Інна, забираючи пошту зі скриньки, знайшла там повідомлення з банку. У ньому йшлося про прострочений кредит. Зателефонувала за номером, вказаним у листі. Уточнила деталі. Виявилося, що чоловік узяв кредит на 500 тисяч. Жодного підвищення ні на посаді, ні зарплати у Артура не було. Він тільки й робив, що брав кредити. Взяв один, потім узяв другий, закрив перший, решту витратив, узяв третій, закрив другий, решту витратив і таке інше. Інна вважала це зра дою і подала на розлу чення.