Уже в п’ятому класі Петро став комплексувати через зріст, він був найнижчим. Ніхто його у школі не задирав, взагалі він був симпатичним хлопчиком, але все одно йому здавалося, що люди дивляться на нього косо. Проте це були лише його комплекси. Через них він став старанно займатися спортом, щодня на турніку підтягувався, але це не дуже впливало. -Та Не переживай ти так. Зріст – не головне. У нас у роду всі маленькі. Головне – вчись добре, тоді у тебе все в житті буде! – казала йому мама. Однак це хлопця не зупиняло. У восьмому класі між однокласниками вже почалися між дівчатами та хлопчиками симпатії. Але Петя до дівчат наближатись боявся. Вони всі були вищі за нього! Все змінив один випадок.
До них у клас прийшла новенька. Олеся відрізнялася дуже тендітною зовнішністю, до того ж була практично однакового з ним росту. Вона першого ж дня, страшенно бентежилася, підійшла до нього і запитала: -А у тебе тут вільно? Петро дуже здивувався. Він давно сидів на останній парті, ховався від решти хлопців. Йому здавалося, що ніхто з ним не хоче сидіти. Тому, коли до нього підійшло це біляве чудо, не одразу повірив своєму щастю. Від розгубленості нічого не зміг сказати, просто кивнув. Потім боявся, що вона від нього відсяде. Він увесь урок замість того, щоби вчителя слухати, за дівчинкою спостерігав.
Вона була такою тендітною, красивою та граціозною! Олеся не відсіла, і вони потоваришували. Петро її додому проводжав і не дозволяв, щоб інші хлопці до неї наближалися. Це було кохання з першого погляду. У школі їх називали “не розлий вода”. В університет теж вступили в один і той же, жили в одному гуртожитку. Вже першому курсі стали зустрічатися. Ніхто не здивувався, що дитяча дружба переросла у справжнє кохання. Олеся теж нікого крім Петра не бачила, це дуже мотивувало. Він старанно вчився, щоб забезпечити для них найкраще майбутнє і незабаром справді досяг всього. Вони побралися з останнього курсу університету. Разом уже десять років.