Тато поkинув нас з мамою, коли мені було чотири роки. Мама працювала на двох роботах, щоб утримувати нас. Можливо саме це, робота та надмірна втома позбавляли мене її ласки. Я росла тихою і тямущою дівчинкою. Я наводила, в міру сил та можливостей порядок у домі. Сподівалася – ось мама прийде, побачить мої старання та скаже: “Яка ж ти, Танечко, молодчина в мене”. Проте натомість я чула від мами: – Чому ще не в ліжку? Посуд погано помила. Підлога не вимита, ти просто розмазала бруд. Це якщо її описати в цензурних висловлюваннях.
Отримавши в школі п’ятірку і прийшовши додому, я виставляла щоденник на видному місці, щоб мати відразу побачила мої успіхи і похвалила. Але мама, зайшовши додому, починала кричати, що я розкидаю речі де не потрапивши, і жбурляла мій щоденник у кут, навіть не подивившись у нього. Проте я навчалася добре, закінчила школу з відзнакою та вступила на бюджетне відділення ВНЗ. Закінчила, влаштувалася на роботу та вийшла заміж. Зараз маю свою сім’ю. І моя свекруха стала мені мамою. Такою, про яку я мріяла все життя.
Похвалить, коли я поділюся з нею своїми успіхами. Радіє зі мною, коли я ділюся з нею своїми радощами. Погладить, втішить, підбадьорить, коли я розповідаю їй про свої проблеми. Порадить, коли я звернуся до неї за порадою. Якось, випадково, я чула, як вона говорила по телефону: – Мені дуже пощастило з невісткою. А син весь світиться від щастя. Я таки знайшла маму. І нехай вона не наро джувала мене, але за ті два роки, що я одружена, отримала від неї більше любові та ласки, ніж за попередні двадцять три роки свого життя. Тому я з чистою совістю і від щирого серця називаю її мама.