Ганні живеться добре. У неї здоровий, розумний п’ятирічний хлопчик, коханий і люблячий чоловік, нова квартира. Доходів чоловіка більш ніж достатньо для того, щоб Анна не потребувала власного заробітку і зосередилася на сім’ї та будинку. Але до цих, здавалося б, непоказним, своїх обов’язків жінка підходить творчо. Вона різнобічно розвиває сина, експериментує з рецептами страв, організовує свята і пікніки. А також культурну програму на вихідні. У тому ж будинку, в сусідньому під’їзді, живе колишня однокурсниця Анни. Галині в житті не пощастило, так як Ганні. Купа боргів і хвора дитина. Доньці Галини два роки, вона від народження не здорова.
Потребує особливого догляду, хоча інва лідність дівчинці не дають. Жінка не може вийти на роботу, так як залишити дочку ні з ким. У дитсадок їй ще рано. Чоловіка немає. Іноді до неї приходить чоловік, щось типу співмешканця що приходить, який часом підкидає трохи грошей. На них тут же закуповуються продукти першої необхідності: крупи і чай. Придбати новий одяг собі чи доньці Галина не має жодної можливості. Зате у Ганни накопичилося стільки дитячого одягу, що вже не вміщається в шафах. Причому всі речі спочатку добротні і в хорошому стані. Правда вони хлопчачі, але для дворічної дочки Галини цей “недолік” не істотний.
До середини осені Анна набрала два величезних пакета одягу і віднесла сусідці.Там і кофти, і светри, і джинси, і дві вітрівки, і кілька пар практично нового взуття. Анна відбирала ті, що збереглися в кращому вигляді. Природно жінка очікувала, що Галина зрадіє і, як мінімум, скаже “спасибі”. – Галь, я тут принесла доньці речі. Практично неодягнені. – Ну раз принесла, то залишай. Я потім подивлюся, може і відберу щось дитині, – великодушно дозволила Галина. Навіть “спасибі” не сказала. Анна, хоча і була сильно обурена, але мовчки повернулася і пішла. Про себе вирішила, що краще буде викидати непотрібні речі, але приносити Галині більше не буде.