Марія рано вийшла заміж, справа була не в великій любові, просто вона хотіла швидше вибратися з батьківського дому. Після того як не ста ло батька, мать зовсім перестала на неї звертати увагу. Так, вона ходила на роботу, робила справи по дому, але майже не дивилася на Марію. Була неначе нежива, робила все не на автопілоті. Маші набридла ця постійна атмосфера туги і безнадії, тому вона не мала сумніву, коли сусідський хлопець, який був лише на три роки старший, запропонував одружитися. Батьки Володимира були дещо незадоволені, що син так швидко вирішив зв’язати себе узами шлюбу, але швидко змирилися. А коли народився онук, зовсім стали дуже добре до невістки відноситися. Все було добре рівно до моменту, коли Маша надумала вчитися. Денис тоді вже в садок ходив, у неї з’явилося багато вільного часу, їй не подобалося просиджувати штани.
Без освіти нині не влаштуєшся на хорошу роботу. Чоловік теж був проти. На цьому ґрунті Маша з ними посварилася і з’їхала з сином на знімну квартиру. Подруга допомогла їй знайти підробіток. Незабаром вона вдало вступила на факультет ландшафтного дизайну. У дівчини був талант, тому вже на третьому курсі її покликали на роботу. З матір’ю вона весь цей час не спілкувалася, зідзвонювалися раз в рік десь. Лариса і до онука залишилася абсолютно байдужа. Все було добре у дівчини, але особисте життя якось не складалося. Потім у Маші було велике замовлення. Вона працювала у чоловіка у віці, який їй дуже сподобався. Вони часто разом розпивали вино і розмовляли, поки Маша в нього працювала. Але все залишалося виключно в рамках дружби.
Це Машу не влаштовувало, але всі спроби привернути увагу ні до чого не приводили. Одного разу Денис Миколайович прийшов дуже радісний і каже: -Маринка, можеш сьогодні раніше піти. У мене увечері буде гостя. Уявляєш, я зустрів однокласницю, в яку колись був сильно закоханий. Але вона обрала іншого. А тепер вона вільна, і у нас буде побачення! Марина не могла повірити, що Вадим поміняв її на свою однолітку. Адже вона молода і красива. Як він міг вибрати однолітку? Маша затрималася ввечері, щоб подивитися на розлучницю. Вона була в шоці, коли побачила знайому постать. Це була її мати! Вона не вірила своїм очам. На обличчі мами сяяла усмішка, чого не спостерігалося вже кілька років. Марина вирішила їм не заважати, сподіваючись, що коли-небудь і сама зустріне своє щастя. Мати показала на своєму прикладі, що ніколи не пізно.