Повертаючись додому, Інна побачила біля під’їзду хлопчика, який самотньо сидів на лавці біля під’їзду. – Що ж у тебе знову сталося? Хлопчик сумно на неї подивився. – Все як завжди? Він легенько кивнув. На обличчі Інни відбилася жаль. – Ну що ж, пішли до мене, я сьогодні борщ зварила. Як у тебе справи в школі? Інна погладила хлопчика по волоссю. – Все добре у мене. Сьогодні оцінку “відмінно” отримав, – з гордістю в голосі сказав хлопчик. Коли хлопчик поїв борщ і пішов, Інна сиділа в своєму улюбленому кріслі і розмірковувала. Артем з самого дитинства був дуже хорошим хлопчиком. Він завжди вітається з сусідами, не бешкетує і добре вчиться. Вийшло так, що він залишився без тата. Його батько Андрій був такою ж хорошою людиною, дуже чуйним, з золотими руками.
Він неодноразово допомагав Інні щось полагодити. Його мати Галина теж була хорошою жінкою, усміхненою і доброю. З чоловіком їй особливо пощастило. Вона була за ним, як за кам’яною стіною. Андрія не стало раптово, коли хлопчикові було всього 7 років, тоді Інна Павлівна втішала Галину. Казала, що з часом все владнається. Скоро, дійсно, У Галини з’явився новий чоловік. Інна раділа за сусідку, але потім виявилося, що радіти нічому. З квартири сусідки стали часто доноситися звуки свароk. Тепер вона все частіше стала зустрічати Артема біля під’їзду. Він не поспішав повертатися додому, не хотів бути свідком kонфліктів. Тоді Інна Павлівна пішла якось у гості до Галини, коли Віктора не було вдома. Вона сказала їй, що якось неправильно, що хлопчик постійно є свідком їх свароk.
Чоловік повинен піклуватися про сім’ю, як це робив її покійний чоловік. Галина тоді промовчала. Якось вона сиділа у себе в квартирі, в своєму улюбленому кріслі, дивилася телевізор, раптом пролунав стукіт у двері. Вона поспішила до дверей. На порозі опинився Артем. – Інна Павлівна, швидше, мамі погано, а дядько Віктор взяв і просто пішов! Інна Павлівна поспішила з хлопчиком на нижній поверх, по дорозі набрала швидку. На щастя, цього разу все обійшлося. Потім Галина зізналася: – Так, ви мали рацію. Андрій так зі мною ніколи б не вчинив, не варто було терпіти Віктора. Вона виставила його з квартири. Довгий час Галина була одна після цих подій. Але через два роки Інна Павлівна зустріла Галину в під’їзді з букетом квітів. – Ой, Галочка. А сьогодні якесь свято? – Ні, це просто так подарували, – ніяковіючи, відповіла Галина. Незабаром вона стала жити разом з гідною людиною.