Мама завжди мала повну владу над моїм життям. Вона могла увійти до моєї квартири без мого відома, бо мала ключі. Чи варто говорити, що вона неодноразово з’являлася в моїй квартирі в “непридатний” час. І я розгублений, не знав, що робити. Ось мій батько – зовсім інша людина. Він ніколи так не поводився. Я не можу зрозуміти, як ці дві полярні протилежності зустрілися та одружилися. Однак, якщо подивитися на історію моєї сім’ї, вони ніколи не сходилися. Розлу чення після трьох років шлюбу говорить багато про що і підтверджує мої слова.
І, звичайно, я спробував поговорити з нею, щиро обговорюючи її дії, які не доречні для мене. Після чого вона заявила, що не хоче змінюватись, бо вона така, яка є. Це було так неприємно слухати, що мені здавалося, ніби я розмовляю з незнайомцем. Ось образа до неї залишилася навіть зі школи. Коли її викликали до школи і скаржилися на мене, а я міг бути й зовсім не винен – мама мене демонстративно ла яла та вичитувала.
А за моїх друзів – хуліrанів їхні батьки захищали до останнього, навіть якщо знали, що вони винні. У результаті у них позитивний настрій та впевненість у собі. Я ж, з іншого боку, донедавна був невпевненою в собі людиною. І у всьому ви нна моя мама, і я вже думаю не спілкуватися з нею. Я не хочу лаятися з нею. Все, чого я хочу, це трохи спокою. Вона надто нав’язлива. Постійно хоче тримати мене під контролем. Завжди набридає мені своїми порадами. Одним словом, заважає мені нормально жити – так, як я хочу, а не вона.