Своє 45-річчя я вирішила відсвяткувати за кордоном. На жаль, поїздка була намічена без компанії, так як з друзями у мене не склалося. Заміжня ніколи не була, дітей теж немає, а всі відносини, які були, тривали недовго. З протилежною статтю у мене не складалося, я жила для себе і не замислювалася про сім’ю. Куди вже думати в цьому віці? Але у мене була маленька надія, щось на зразок дитячої наївної мрії, що там я зустріну чоловіка, свою справжню любов і, можливо, створю сім’ю. Все було настільки казково і прекрасно, що я не могла повірити в реальність того, що відбувається.
Як же добре, що я зважилася приїхати, я проживала кожну мить, ні про що не думаючи. Як же важливо для людини його сім’я, здоров’я і нові відчуття, а не гроші і слава, які зараз віднімають у всіх життя. Люди живуть, але не бачать всього прекрасного, що їх оточує. Через кілька днів я зустріла привабливого іноземця середніх років і закохалася в нього. Чого варті тільки його очі… Такого я не зустрічала. Гарний, високий – він поводився невимушено. Ми розговорилися, говорили про все на світі, а при розставанні домовилися знову зустрітися на наступний день.
Вранці у фойє готелю він мене вже чекав, і ми провели весь день разом, а потім і наступні дні до закінчення відпустки. Я мріяла бути з ним все життя. Перед від’їздом він зізнався у своїх почуттях. Але з’ясувалася одна дрібниця: як він сказав, я повинна була бути його другою дружиною. Для нього дрібниця, а для мене – новий удар долі і руйнування всіх надій. Такого я точно не очікувала. Повернувшись додому, я більше не хотіла бачити поруч чоловіків і не думала про сім’ю. Вважаю, мені не судилося мати поруч люблячої людини.