Тетяна найбільше з пори року любить зиму, білу зиму. Одного морозного ранку вона йшла на роботу, розглядаючи сніжинки. А ввечері, повертаючись додому, піднімала голову і милувалася снігом, що кружляв у світлі ліхтарів. Її чоловік рано пішов із життя, ось уже майже десять років вона одна. Дочка одружена, живе в іншому місті, має двох дітей. Якось у двері пролунав дзвінок. За дверима був якийсь незнайомець. Тетяна відчинила двері та побачила чоловіка років п’ятдесяти з дорожньою сумкою. Чоловік теж дуже здивувався, побачивши Тетяну. – А де Галина, Сергій? Ви хто? – Тут я живу, а поруч Галина із чоловіком, ви помилилися квартирою, мабуть.
– Вибачте, я останні десять років у них не був, от і помилився, вибачте ще раз. — Але ж вони поїхали на дачу, якщо я не помиляюся. Тетяна впустила чоловіка до будинку. Вони зателефонували до сусіда. Той просив почекати дві години, щоб вони повернулися. Тетяна запросила Івана на кухню, вирішила нагодувати його. Той не відмовився від вечері та гарячого чаю. Він розповів Тетяні, що приїхав у гості до брата на день народження. Він теж удівець, от і приїхав один. Тетяна та Іван душевно поговорили, невдовзі повернулися його родичі. Вони подякували сусідці за гостинність. На ювілеї сусіда Тетяні сказали сісти на стілець поруч із Іваном.
Галина з Тетяною накрили на стіл і вийшли надвір. Йшов сніг. Тетяна взимку завжди чекає на якесь диво. Після застілля жінка вирішила пройтися лісовою дорогою, поки було ще зовсім темно, вдихнути свіжого повітря, так би мовити. Вона випадково почула розмову невістки, яка хотіла познайомити Івана зі своєю матір’ю, але тепер Тетяна заважає їм. Жінці було дуже неприємно, у неї й на думці не було з Іваном зблизитися. Якось Іван зустрів її після роботи, і вони прогулялися разом. Іван зізнався Тетяні, що небайдужий до неї. Тетяна, незважаючи на свою гордість, зізналася йому у відповідь. Чоловік сказав, що на ту незнайомку він навіть не звернув уваги…