Після тринадцяти років щасливого шлюбу Інга помітила за чоловіком пристрасть до алkоголю. Спочатку він став зрідка приходити трохи напідпитку. Потім ці випадки стали частішати, і стан його вже не можна було назвати легким сп’янінням. Пару разів вона з ним поскандалила, але це не справило на чоловіка абсолютно ніякого впливу. Інга мимоволі все частіше згадувала слова маминої подруги – тітки Олени: – Ой, дівчатка, моя вам порада. Коли ця зараза, не дай Боже, заведеться у вашій оселі, не терпіть, як я, не сподівайтеся на диво. Дива вже не буде. Алкоrолік – не людина. Він зrаньбить і своє життя, і ваше, і життя ваших дітей. Слова ці свого часу справили на неї дуже сильне враження, бо тітка Олена, доросла жінка, зростом під два метри, сиділа, побита, у них на кухні і плакала, як невтішна дитина.
Такого для себе Інга точно не хотіла і одного разу, коли чоловік, погойдуючись і бурмочучи щось собі під носа, пішов спати. Інга просто зібрала його речі і поставила їх у коридорі. А вранці сказала йому, щоб він не повертався. – Все, немає в тебе більше, ніж сім’я. Ключі твої я забрала, речі – ось вони. Вільний! (K/K) Чоловік пішов, не сказавши жодного слова. Інгу це навіть трохи розчарувало. Начебто він і сам цього хотів… «Ну й слава Богу, – підбадьорила себе Інга, – «живемо далі». Увечері вдома було незвично тихо. Приготувавши вечерю, Інга пішла перевіряти, чим діти зайняті. Син був повністю поглинений комп’ютерною грою, сидів у навушниках і нічого довкола себе не помічав. Дочки вдома не було. Інга в паніці вибігла на вулицю, почала її кликати, але ніхто не відгукувався.
Нарешті, вона знайшла дочку, яка похмуро сиділа на лавці автобусної зупинки. – Сонечко моє, підбігла до неї Інга, – ти чому тут? – Я тата чекаю, – відповіла дочка дуже тихо. – А чому ти чекаєш на нього тут, а не вдома? – А як він потрапить додому? Ти ж у нього ключі відібрала. Інга мало не задихнулася. У своєму праведному гніві вона не подумала про те, як до її вирішення віднесуться діти. Схоже, дочка викреслювати батька з життя не хотіла. Інга обійняла дочку і пообіцяла, що вони просто впустять батька до будинку, коли він повернеться. – А коли він повернеться? – З надією запитала дівчинка. – Я не знаю. Надіюсь що скоро. Чоловік повернувся за тиждень. За цей час він сам багато думав про свій стан і дійшов висновку, що повинен і зможе зав’язати. Адже сім’я найдорожча.