Мама мого чоловіка хво ріє. Вона має велику вагу, це ще більше посилює її стан. Вже давно у неї проблеми з нирками, мучить бі ль у серці та цукор . Їй важко доглядати себе, тому ми з Олегом на тижні обов’язково заїжджаємо до неї. На вихідні привозимо продукти. Я завжди допомагаю їй із купанням. Всі ці події стали звичними, я вже забула, як ми проводили вихідні вдвох із чоловіком. Ми одружені вже майже п’ятнадцять років. Постійно працюємо, але досі не можемо проводити вільний час так, як ми захочемо.
Може, це дивно, але я дійсно люблю маму чоловіка, дуже поважаю її. Вона сама виховувала свого сина, а тепер допомагає нам та багатьом рідним. Коли ми брали іпотеку, вона вклала всі гроші, які збирала стільки років. Без її допомоги та підтримки ми точно не впоралися б. Так що ми зобов’язані їй допомагати за найменшої потреби, вона варта цього. Нещодавно чоловік сказав, що тепер Валентина Іванівна житиме у нас. Одразу після новорічних канікул вона приїде та буде з нами на постійній основі. Насправді так буде легше та спокійніше.
Допомога їй потрібна дуже часто, а нам не завжди вдається вчасно приїхати. Але тепер наше життя зміниться на 180 градусів. У нас трикімнатна квартира, у кожного своя кімната. Але тепер син і дочка будуть в одній, а свекруха в окремій. Я вже уявляю, як у дітей виникатимуть різні сварkи. Чесно кажучи, мені соромно за свої думки, я мушу радісно чекати її. Але я намагаюся змінити свій настрій. Валентина Іванівна житиме з нами. Минув місяць, ми живемо разом уже два тижні. У нас все чудово. Іде набагато менше часу, бо тепер ми не їдемо до Валентини Іванівни. Бабуся допомагає онукам , а вони їй .