Моя мама у дитинстві зі мною дуже поrано поводилася. Вона була дуже строга. Постійно говорила, що я дурна та нікчемна. Для мене нічого не купувала. Всі мої однокласники мали дорогі іграшки, а в мене нічого не було. Мати шкодувала витрачати гроші на мене. За кожну дурницю вона мене карала. Я виросла з дуже низькою самооцінкою. Коли я вийшла заміж, то могла собі дозволити все, адже ми з чоловіком багато працювали. Але я шкодувала грошей, бо у дитинстві мама теж шкодувала. Коли народилася моя дитина, мою маму начебто підмінили.
Вона стала найдобрішою і лагідною, купувала онуку найдорожче. Дуже любила. Я почала рев нувати, бо мама мене так не любила ніколи. Все це призвело до того, що я почала ненавидіти сина і поводилася з ним так само, як мати зі мною. У підлітковому віці йому все це набридло, і він переїхав жити до бабусі. Найцікавіше те, що я була й не проти. Після того, як він переїхав, я почувала себе добре. Я знову почала багато працювати, бо думала, що погана і треба багато працювати над собою.
Грошима я мамі з сином допомагала, щоб усім довести, що я хороша. На жаль, на мене так негативно вплинуло виховання мами. Вона зараз дивується, що я без сина нормально живу. Здається, вона забула, як поrано зі мною поводилася. Вона і не зви нувачує себе. Не розуміє, що мій нинішній стан – це від її неправильного виховання. Мене треба було в дитинстві любити, а не виховувати, позбавляючи чогось і караючи. Можливо, коли все це пройде, я поговорю із сином, розповім йому все – і він мене зрозуміє. Як би не було, він мій син, і я його люблю.