Перш ніж ми розписалися, ми з чоловіком вже зустрічалися сім років. За цей час ми переїхали до іншого міста, де й вирішили налагодити наше сімейне життя. Після семи років спілкування чоловік таки зробив мені пропозицію, і я погодилася. З цього дня ми бажали купити квартиру в цьому місті. Проживали в гуртожитку, який всі знали як найгірший та найнебезпечніший у місті. Обмежували у всьому, аби зібрати достатню кількість грошей для першого внеску іпотеки. Обидва працювали не покладаючи рук для досягнення нашої заповітної мети. Незабаром чоловіка підвищили на роботі, і зарплата стала ще більшою.
Саме після цієї події ми вирішили, що наших коштів достатньо для першого внеску та перших місяців сплати. Всі документальні питання теж залишилися позаду, і нарешті ми оформили іпотеку на трикімнатну квартиру у місті! Щастя моє тривало недовго . Тільки я встигла видихнути від цих питань з угодою купівлі квартири, як чоловік прийшов додому і заявив, що звільнився. Сказати, що я була аокована, нічого не сказати. Як він міг так безвідповідально вчинити до мене? Адже не я сама повинна платити цю непідйомну суму, а ми разом.
Щоправда, він не відмовляється від цієї відповідальності, тільки й каже, що працюватиме фрілансером і зароблятиме в рази більше. Але я в такі дива не вірю. Як можна було залишити успішну роботу і заробіток заради мрій? Я цього не розумію. Він твердить, що втомився орати як кінь і може прогаяти момент насолоди життям у цій метушні. А хто сказав, що я рада цьому навантаженню на роботі? Тепер так взагалі шукаю другу роботу, щоб бути в змозі і платити за квартиру, і проживати. Не знаю, як чоловік зможе виправдати своє звільнення цим фрілансом, але щиро сподіваюся, що в нього вийде. Хоча досі я ще не бачила результатів цієї роботи.