Моїй доньці вже 9 років, але я постійно згадую всі пустощі, які вона робила в дитинстві. Зараз я згадую це з посмішкою, але тоді мені було не до посмішки. Якось я перебирала шафу і знайшла дуже стару майку; спочатку вирішила викинути, але потім залишила на ганчірочку. Коли я пішла далі у своїх справах, поклала майку на ліжко. Увечері, коли ми пішла в садок, щоб забрати доньку, вихователька мене покликала вбік. Вона мені сказала, щоб я стежила за чистотою дитини, бо вона надягла брудну майку. Коли я побачила, ахнула, бо це була та майка, яку я хотіла викинути.
Виявляється, вона одягла стару майку, а новий одяг залишила на ліжку. Наступного разу був такий випадок, коли вона дуже хотіла одну іграшку, а я їй відмовила, бо в неї й так було багато подібних дрібничок. Коли вона побачила, що я налаштована категорично, сказала своїй виховательці, що ми її не любимо, мовляв, не годуємо та не купуємо їй іграшки. Увечері, коли я забирала її з садка, вихователька знову покликала мене убік і запитала, що взагалі відбувається у нас у сім’ї? Вона мало не хотіла дзвонити до органів опіки.
Ну слава Богу я їй все пояснила, і вихователька повірила мені, бо видно, що донька доглянута і весела. Третій випадок був на майданчику, де були каруселі. Стояла жінка з сином, і пропонувала синові тістечко. Син nлакав і казав, що не хоче таке їсти. Тоді моя дочка підбігла, вихопила в нього тістечко і швидко з’їла. Я вибачилася. Від сорому я не знала що робити, запропонувала гроші, але жінка відмовилася. Ми з нею посміялися та розійшлися. Зараз вона, звичайно, доросла, не витворяє таких речей, але я все це ніяк не забуду: постійно згадую і сміюся.