Коли я тільки познайомилася з чоловіком, він розповідав мені різні історії з дитинства. Микита говорив, що його мама приділяла дуже мало уваги йому і старшому брату. Всю любов і ласку давали молодшій сестрі. Аліні дозволено було все в тому будинку. Вона могла прогулювати школу, не слухати маму. Всі найкращі подарунки діставалися сестричці. Чоловік і його брат Артем задовольнялися малим. Артем пішов в армію в 18 років і більше не повернувся. Говорив, що йому нема чого робити в цьому будинку. Незабаром служити пішов і мій майбутній чоловік.
Після армії власними силами хлопці вступили до університету на інженерну справу. Через кілька років заснували будівельну компанію. Пізніше Микита зустрів мене, ми створили сім’ю, купили будинок, Артем досі холостий. Правда, у нього є дитина від однієї дівчини, якій він теж допомагає. Але в шлюб вступати хлопець не збирається. Всі ці роки мати і сестра не цікавилися ними. Але коли дізналися про успішний бізнес, тут же з’явилися. Як виявилося, Аліна ніде і не вчилася, і навіть не працювала ніде. Всі ці роки сиділа на маминій шиї, але матері вже набридло це.
Ось вона і почала просити синів, щоб ті купили їй квартиру, знайшли роботу. Вони чомусь забувають про те, що Аліна вже доросла дівчина, яка сама повинна цим всім займатися. До того ж, мама згадала хлопців тоді, коли вони їй знадобилися. Микиті шкода сестру: якби мама правильно виховала дитину, вона зараз не була б такою. Але він все одно відмовляється допомагати їм. “Нехай самі свої проблеми вирішують, ледарі, як свого часу вирішували ми з братом» — твердить чоловік. Я навіть не знаю, що сказати. Начебто, шкода сестру, та й свекруха вже доросла, але їх лицемірство і нахабство не можна пробачити.