Сергій, чоловік Тані, не видавав їй на руки грошей. – Танечка, мила, якщо щось потрібно купити, ти говори мені. Нічого не соромся. Напиши, що тобі потрібно на папірці, детально, і дай мені. Я все куплю і принесу. Сергій сам йшов по магазинах і купував все замовлене Танею. При цьому абсолютно не скупився. Купував саме те, що було в списку дружини, не питаючи: “А навіщо тобі це потрібно?”. Таня ні в чому не знала потреби. Крім одного – вона давно вже не тримала “живої” купюри в руках. Навіть забула, як вони виглядають, і хто, або що, на них зображено.
Таня сумувала за шопінгом, по походу по магазинах, по процесу оплати покупок. – Я не хочу, щоб ти одна по магазинах ходила. Ти ж у мене красуня. Витріщатися будуть всякі, приставати з непристойними намірами. А я моторошно рев нивий, не потерплю такого ставлення до своєї дружини. – Пояснював свою поведінку Сергій. Така турбота була приємна Тані, але вона все ж не кидала спроб випросити грошей у чоловіка. Пестилася до нього як кішка. – Сергійко, — пристрасно шепотіла чоловікові в вухо,-ну дай мені трохи готівки. Сам побачиш, як мудро я ними розпоряджуся. Ну не будь жад нюгою.
Чоловік танув від ласк, але грошей не видавав. – Ну ні вже, – відповідав він дружині — – я сам тобі все куплю. Нема чого тобі в магазинах ноги відбивати. Нудно це. Я ж бачу інших жінок. Ходять нещасні з важкими сумками і пакетами. Скривившись від вантажу. Спина бо лить, руки бо лять. Хіба в цьому покликання жінок. Бідненькі. Таня зл илася, nлакала, лая лася. Влаштовувала обшуки в квартирі, щоб знайти гроші. Нічого не допомагало. – Ну чого тобі не вистачає? Скажи я все, що хочеш тобі куплю. А Таня хотіла незалежності. Розуміла, що свободи може домогтися, тільки почавши працювати. Але і це чоловік не дозволяв. А сама вона не могла зважитися на такий крок.