Я не можу пробачити свого батька за те, що він kинув мене з мамою, коли я був зовсім маленьким; моя мама навіть після розлу чення завжди намагалася підтримувати з ним хороші відносини, так як розуміла, що синові потрібен тато. Незважаючи на таке ставлення мами, тато все ж не цікавився мною, з’являвся тільки раз на рік, вітав з днем народження для галочки, і давав гроші на подарунок; а я завжди чекав, що він прийде і залишиться зі мною трохи більше, ми з ним проведемо час.
Коли я виріс, то зрозумів, що тато розлу чився з моєю мамою через іншу жінку, і зараз у них є навіть діти; я з ними знайомий, ми гралися в одному і тому ж дворі, і я завжди заздрив моїм зведеним братам, так як тато їх дуже любив. Я часто ставав свідком того, що тато забирав їх і говорив, що вони йдуть на футбол або в кафе; сер це моє стискалося, адже я любив свого батька, тільки він цього не розумів. Минуло кілька років, і тато прийшов на мій випускний, але не для того, щоб привітати, а для того, щоб сказати: більше не збирається брати участі в моєму житті, будь-то фінансово, будь-то фізично.
Я вже змирився з цією думкою, тому сильно не здивувався і не переживав. Після школи я переїхав в інше місто отримувати освіту, потім знайшов роботу у великій компанії і почав добре заробляти. В один день мені подзвонили з ліkарні сказали, що татові моєму поrано, за ним потрібен суворий контроль і догляд. Я їм сказав, що у мене немає батька, нехай дзвонять його синам, на що мені відповіли, що від нього всі відмовилися, я – єдина людина, яка може йому допомогти. Ось зараз я не знаю, як вчинити: пробачити його і допомогти, або залишити в такому положенні одного?