Сашко сидів у маршрутці. Він побачив дуже гарну дівчину з блакитними очима. Але вона, на жаль, не дивилася на нього. Вона справді була дуже гарною, прямо неземною красою. Він роздивлявся її, але вона не відривалася від свого телефону, і постійно щось друкувала. Він почав думати, що вона листується зі своїм залицяльником. І подумав, що він не має жодних шансів. Він шалено хотів познайомитися з нею, але не знав, як. Сашко був дуже сором’язливим, але цілеспрямованим; він завжди домагався того, чого хотів, якщо йому щось потрібне.
Він дивився на неї і розумів, що просто закохався і повинен у будь-який спосіб взяти її номер телефону. Але не знав, як це зробити. Але, як кажуть, доля розпорядилася. Раптом з маршрутки вийшов чоловік, який сидів поряд із прекрасною дівчиною. Після того, як той підвівся, на сидінні залишилася якась сумка. Дівчина сором’язливим голосом покликала чоловіка, щоб той забрав сумку. Але він не почув. Тоді Сашко крикнув услід чоловікові, що той залишив сумку, зазначивши, що блакитноока красуня покликала його, але він не почув. Усі пасажири подивилися на Сашка та на дівчину, а вона засоромилася.
Чоловік сказав, що це не його сумка. Сашко не втратив шансу, не розгубився, сів поруч із дівчиною і сказав, що обов’язково знайде власника сумки. Дівчина глянула на нього і посміхнулася. Це був чудовий момент, щоб узяти в неї номер телефону, мовляв, повідомити її в тому випадку, коли власник сумки знайдеться. У дівчини очі спалахнули: вона розуміла, що це початок чогось прекрасного. Насправді, хлопець їй дуже сподобався і на той момент вона писала своїй подрузі, що у маршрутці є дуже привабливий хлопець. Ось що творить доля з людьми, а деякі в неї не вірять. Випадкових зустрічей у світі ніколи не буває.