Марина познайомилася зі Стасом у сусідньому місті, куди їздила у справах. Він був старший за неї на п’ятнадцять років. Стас часто приїжджав до її міста, щоб бачити її. Через три місяці він зробив Марині пропозицію руки та серця. При цьому запевнив її, що стане дбайливим чоловіком і вона нічого не потребуватиме. Марина прийняла пропозицію. Але батьки та брат, з урахуванням величезної різниці у віці, були проти їхнього шлюбу. Але Марина не стала слухати їхніх заперечень і переїхала до Стаса. За місяць вони зареєстрували свій шлюб офіційно. Стас був більш ніж забезпечений матеріально. Працював на непоганій посаді у солідній компанії, мав свій бізнес у вигляді продовольчого магазину, пустив мешканців у свою стару однокімнатну квартиру.
У сукупності це приносило солідний дохід. Стас купив нову, двокімнатну квартиру. Їздив на крутій машині. Минуло 8 років. За цей час Марина закінчила університет, чоловік влаштував її на роботу до фірми до товариша. Все б добре, та тільки батьки не пробачили дочці свавілля, і не спілкувалися з нею. Від знайомих дівчина дізналася, що брат одружився, живе з батьками, має двох дітей. До Марини дійшла інформація, що брат із дружиною заробляють дуже добре, можуть дозволити собі часті поїздки за кордон. Брат із дружиною мають по машині та змінюють їх на нові раз на рік.
Кілька тижнів тому мати Марини зволила зійти до розмови з дочкою. У ході бесіди стала робити натяки, що Марина повинна оплатити братові покупку квартири. Або вислати братові три мільйони. Звичайно, Марина могла б позичити потрібну суму у чоловіка заради відновлення стосунків із рідними. Але… По-перше, брат сам не хоче пальцем поворушити заради власної квартири. По-друге, вісім років прожила без спілкування з батьками і надалі спокійно проживе. Тож Марина відмовила родичам. Ті зобразили із себе страաенно обра жених і заявили, що для неї двері батьківського будинку зачинилися назавжди. Ну і Бог з ними – “баба з воза, кобила легша”.