У мене син та дочка. Донька запропонувала написати заповіт: комусь дачу, а комусь квартиру. “Тоді один з нас допомагатиме з дачею, вкладатиметься в неї, а інший з квартирою”. Виходить, що мої діти просто так допомогти матері не хочуть. Лише про свою майбутню нерухомість згодні дбати. У мене двоє дітей. Син Андрій та дочка Алевтіна. Погодки. Чоловіка проводила в останній шлях, коли дітям було по 4 та 5 років. Піднімали дітлахів утрьох: я, мама та свекруха. Одна б точно не змогла впоратися. Але за допомогою бабусь змогла і на ноги поставити їх, і житлом забезпечити. Синові у спадок дісталася квартира свекрухи, а ми з мамою купили квартиру для доньки. Обидва вже мали сім’ї.
Моя мама ще жива. У неї свій будинок у передмісті, але її я там не залишила. Забрала до себе. Разом веселіше. А в заміський будинок ми їздимо влітку, як на дачу. Городом займаємось. Я ще репетиторством підробляю. Так що ми з мамою нічого не потребуємо. Фінансової допомоги у дітей не прошу, а ось щодо фізичної допомоги – доводиться звертатися. Квартиру непоrано б підремонтувати, та й на дачі потрібна допомога. Овочі з городу все їдять. Ось і звертаюся до них по допомогу. По черзі. Дочку із зятем одне зроблять, син із невісткою – інше. Останні два роки стала помічати, що син із донькою частенько сва ряться.
Як зберемося всією сім’єю, так одразу влаштовують сkандал. Я шикаю на них, але світ триватиме недовго. Помовчать, і знову вчепяться один одному в горлянку. Востаннє вони влаштували сварkу через те, що я попросила допомогти перекрити дах на дачі. Брат із сестрою відразу почали з’ясовувати, хто допомагатиме. Кивали один на одного. Коли син із дружиною поїхали, дочка звернулася до мене: – Мам, тобі треба заповіт написати: комусь дачу, а комусь квартиру. Тоді один з нас допомагатиме з дачею, вкладатиметься в неї, а інший з квартирою. А то після вас з бабусею ми тут, напевно, перегриземося. – Виходить, доню, що ви просто так матері допомогти не хочете. Тільки про свою майбутню нерухомість згодні дбати.