Все життя я віддавала все заради дітей, а коли мені знадобилася допомога, вони не мали часу для мене. Зараз я жалкую багато про те, що робила.

Як будь-якій людині, мені теж здавалося, що коли стану старою і безпорадною, зі мною поруч будуть ті, хто мені допоможе. Але виявилося, що це не так. Близькі люди, рідні – вони пріоритетніші за будь-які інші ідеали. Я зв’язала свої пута з однією доброю людиною, і від неї у мене наро дилися діти – цілих три. Такі стосунки не назвати зразковими, але ми все робили разом, радячись; відверто спілкувалися. Але я заплющувала очі на його зради. Освіту дітей я взяла на себе, тому що їх тато майже не бував удома, і справи по дому робила теж я.

Нашій Лілі всього 3, але вона часто нездужає, тому вона зі мною вдома майже завжди. Щовечора ми з хлопцями робили домашні завдання, так старанно, що вони запам’ятовували, тримали в голові, ніби щойно пройшли. І, до речі, я не могла дозволити найняти когось. Чоловік по мер. А наші діти підросли, стали самостійними та поїхали закордон. Я почала працювати вихователькою. Ліля стала жити зі своїм коханим, адже батько лише хлопчикам купив будинки – кожному по одному, а їй не зміг. Після заміжжя Лілі, за дітьми почала дивитися я.

Вони хотіли орендувати чи побудувати власний будинок, але не склалося. Ліля попросила мене розділити навпіл мій будинок. У Сашка та Діми все добре, а вона не може знайти, де ночувати. Ну, як одна з батьків, я поділила заощадження – вона влаштувалась, але подяки я не побачила від неї. Після цього вони все більше віддалялися від мене. Я їм дах дала, а вони про мене забули. Кілька днів тому мені стало поrано, мені допомогла домогосподарка, ні у Сашка, ні у Лілі, ні у Діми не знайшлося пару вільних днів, щоб відвідати маму. Не знаєш, що правильніше: віддати все дітям, чи жити собі.

Leave a Comment