Мій чоловік добре заробляє, і ми живемо в достатку. Мої діти ні в чому не потребують, у них є все: обновки, нові смартфони, дорогі іграшки, вони носять брендовий одяг. Останнім часом я стала помічати, що в нашому будинку пропадають дитячі речі. Я не розуміла, куди могли подітися іграшки, взуття, одяг моїх дітей? Я розповіла моїй мамі про це. Вона мені сказала, що речі не пропадають самі по собі, а мама забирає їх і віддає тим, хто потребує допомоги. Я сильно здивувалася, а потім розлю тилася. Вона спокійним тоном сказала, що у її сусідки маленька дитина, вони живуть бі дно, а у нас всього так багато, не збідніємо.
Я була в աоці, тому що вона забирала речі, не порадившись зі мною. Два дні тому, коли я повернулася додому з роботи, застала маму за тим, що вона рилася в шафах, де лежать речі моїх дітей. Я розлю тилася, адже моїм дітям потрібні ці речі, і ми не збираємося розлучатися з ними. Цього разу я сильно посва рилася з мамою, зажадала більше не віддавати наші речі іншим. Я сумніваюся, що вона зрозуміла. Я чудово пам’ятаю, що вона також чинила з нашими речами, іграшками, коли ми були маленькими. Один раз моя молодша сестра цілий день nлакала, тому що мама віддала її улюблену іграшку синові своєї подруги.
Ще пам’ятаю, як одного разу вона подарувала мою спідницю своїй двоюрідній сестрі. Я довго шукала її, адже дуже любила, це дійсно це була моя улюблена спідниця. Я шукала її 3-4 години, потім запитала у мами: а вона спокійним тоном сказала, що віддала її своїй сестрі. Навіщо? Я тоді жахливо засмутилася, почала на неї кричати. Тепер все повторюється. Витівки моєї матері дратують мене. Я дуже люблю і поважаю її, але не допущу, щоб вона так чинила з речами моїх дітей. Моя мама добра, вона хоче допомагати людям, але думаю, що вона вибрала неправильний метод.