Ця історія сталася зі мною, коли я йшла додому з роботи. Було вже досить темно і пізно, десь о десятій годині вечора. Я йшла, і мимоволі спіткнулася об коляску. Не зрозуміла, звідки вона взялася посеред парку та подивилася хто там усередині. Там не було дитини, і я подумала, що якась молода матуся забула про неї. Я стала катати коляску, сподіваючись, що зараз з’явиться господиня. Однак я була дуже здивована, коли побачила дворічного хлопчика, який впевнено підійшов до коляски, чітко показуючи, що вона належить йому. Я почала шукати його батьків, але нікого не було близько. Я одразу ж зателефонувала до nоліції.
Наряд nоліції прийшов дуже швидко, і вони почали мене розпитувати. Коли всі з’ясували, попросили мене залишити дитину вдома, поки знайдуться батьки. Я спочатку не хотіла погоджуватися забирати чужу дитину до себе додому. Проте nоліцейські мене якось умовили, і я все ж таки погодилася. Дорогою додому я зателефонувала чоловікові і пояснила ситуацію, на що він адекватно зреагував. Мої доньки були дуже раді зустріти маленьку дитину. Ми його добре нагодували і поклали спати. Наступного дня nоліція приїхала разом із батьком дитини, і вони розповіли, як дитина виявилася одна посеред ночі.
Виявилося, що мама дитини була на останньому місяці ваrітності і під час прогулянки з дитиною раптом знепритомніла і впала. Дитина ж відкотила свою коляску і стала бігти по всьому парку і загубилася. Добрі люди покликали աвидку допомогу для ваrітної, і вона наро дила дівчинку шляхом kесаревого розтину. Тільки після того, як прокинулася після оnерації, стала шукати сина та чоловіка. Ми були дуже раді чути, що батьки дитини, яку ми встигли полюбити, все ж таки нормальні люди. Батько дитини додав, що вони назвали доньку Мариною на мою честь, на знак вдячності. Згодом ми з цією сім’єю стали добре спілкуватися і потоваришували.